Joan Larkin відомі цитати

З самого початку. У дитинстві я складав вірші. Коли мені було вісім-дев'ять років, я записував невеликі новели в свою збірку творів.

Я думаю, що нас завжди найбільше цікавить те, що ми робимо зараз.

Мої книги виходили з інтервалом у багато років, і кожна з них, здається, відображає певний період досвіду. Закінчувати книгу-все одно що ставити крапку в певному творі. Внутрішнє і зовнішнє - і те, і інше.

Є книги, в яких кожен вірш є аспектом одного і того ж. Таким чином, книга схожа на музичний твір. А є збірки віршів, які я так люблю, що ношу їх з собою всюди.

Я намагаюся залишатися відкритим ідеї про те, що Інтернет - це не злий ворог видавничої справи, а служниця, яка стане благословенням для поетів і письменників.

Завжди є якась причина не писати, і я шкодую про випадки, коли піддаюся цьому, тому що тоді писати здається дивним - мені здається, що я повинен заново винаходити велосипед. Є поети, яким цього не потрібно робити.

Поезія-це дерево з дуже глибоким корінням, і, хоча та чи інша нова гілочка може викликати захоплення, ви не досягнете нічого оригінального, просто роблячи те, що приносить винагороду в даний момент.

Потрібна мужність, щоб чітко сформулювати своє бачення роботи, бути наполегливим у цьому і досягати свого, що б ви не говорили. Я все ще перебуваю в тривалому процесі навчання.

Продовжуйте рости. Будьте пильні. Остерігайтеся гуру. Не висовуйтеся.

Я думаю, що переклад - це неможлива робота, і я захоплююся людьми, які роблять це таким чином, що доносять до нас поезію, до якої ми не мали б доступу.

Ритми та звуки - це часто перше, що я чую і хочу у вірші, тому я не можу уявити, як намагаюся щось перекласти, не маючи можливості хоча б почути, як це звучить.

Іспанська та англійська мають таку різну музику, і в моїй власній поезії мене набагато менше приваблюють Плавні звуки, ніж жорсткі звуки та ритми, що походять від англосаксонських коренів англійської мови.

Я набагато більш здатний скорочувати, ніж розширювати. Я став дуже хірургічно ставитися до віршів.

Я люблю історії, але написання художньої літератури - це зовсім інше ремесло, і я не відчуваю, що воно у мене є.

Я працював у художній галереї кілька років, надаючи адміністративну допомогу, і це відкрило мені доступ до всього світу арт-дилерів та арт-ринку в цілому.

Після того, як я почав публікувати вірші, Мені довелося викладати творче письмо. Зрештою, мене підвищили і навіть призначили на посаду. Але потім я відчув потребу кинути все і переїхати. Але я викладаю вже давно. Більше чотирьох десятиліть.

Викладацька діяльність дала мені спільноту, якій небайдужа поезія, і я вдячний за це.

Люди хочуть поезії і потребують її - нам потрібно те, що не в пошані у панівного корпоративного менталітету. Це дає людям мову для реакції на насильство, поверховість, майже ніщо, іграшки, які, як передбачається, нам усім потрібні. Це спосіб для людей знайти зв'язок із самими собою.

Мені подобається, що люди хочуть знати про поезію. Це один із способів зберегти життя.

Людям потрібно те, що вони вважають віршем, який буде прочитано на їх бар-міцві, весіллі, похоронах, на чому завгодно. І люди шукають надію і натхнення. Я це розумію.

Незалежно від того, живий поет чи помер, він є частиною нашої творчої спільноти.